відома особистість Європи (13. 5. 1795 – 26. 6. 1861)
Павол Йозеф Шафарик (1795 – 1861) народився у невеличкому селі Кобелярово, що недалеко від міст Рожнява й Добшина, у яких він вчився. У 1815 році він з відзнакою закінчив навчання у протестантському ліцеї в Кежмарку. У цьому місті, де проживали представники різних національностей, П.Й. Шафарик утвердився в своїй національній свідомості та видав свою першу збірку віршів «Татранська муза з лірою слов’янською».
У 1815 – 1817 рр. він вивчав теологію в Єнському університеті. Згідно з навчальною програмою відвідував семінари з історії, класичної філософії, природничих наук. Проведені в університеті роки вилилися у постійні дослідження історії, філософії, поезії і фольклору слов’янських народів, якими він глибоко захоплювався. Після нетривалого відрізку часу, проведеного в Братиславі, П.Й. Шафарик переміг у конкурсі на заміщення вакансії директора в Православній гімназії в Новому Саді (Югославія).
Упродовж 14 років, починаючи з 1819 р., він здобув успіхи в галузі освіти, науки, літератури, також був щасливий в особистому житті (у 1825 р. одружився з Юлією Амброзі, у подружжя народилося 11 дітей). У цей час у П.Й. Шафарика також виникли труднощі з чільними представниками Австро-Угорської імперії, зазнав він і особистих трагедій (хвороба і смерть дітей).
У 1883 році Шафарик прийняв пропозицію зайняти посаду директора Університетської бібліотеки в Празі. Тут він жив, працював і помер. Його робота полягала в ґрунтовному дослідженні й виданні у часописах праць, присвячених історії слов’янських народів.
У Празі він не стояв осторонь від політики – його бунтарська промова, виголошена на Слов’янському конгресі 1848 року, вважалася видимою ознакою боротьби слов’ян за власну незалежність.
П.Й. Шафарик, син скромних батьків, що походили із невеличкого словацького села, за роки своєї творчої діяльності видав 19 книг та серій досліджень, перекладів і рецензій. Ще за свого життя Шафарика вважали ученим і науковцем, він був почесним членом багатьох наукових товариств в Європі.
Наш університет пишається не лише тим, що носить ім’я цієї людини, але й тим, що свою діяльність провадить в руслі його ідей співпраці й толерантності, які ґрунтуються на незалежності народів і самобутності освічених людей.
